Україна має розвиватись на засадах відкритого, справедливого й екологічного суспільства

Інкубатор зелених громад започаткований представниками громадянського суспільства для спільної розробки та втілення стратегічного бачення...

10 листопада 2015

Співпереживайте, а не засуджуйте



Перефразовуючи Уолта Уітмана, я прошу підтримати людей, що опинилися в складній життєвій ситуації, а не засуджувати їх виходячи з прописки в їх паспорті.

Коли чотири роки тому я переїхала по роботі до Львова, я не говорила оточуючим, що народилася і більшу частину свідомого життя прожила в Луганську. Просто тому, що була впевнена, що ці подробиці не мають відношення до моєї роботи в міжнародній організації.

Коли ж влітку 2014 мені довелося шукати нову квартиру для оренди, я не стала говорити господареві квартири, що я з Луганська. Мені здалося, що я не зможу відповісти на всі питання, які можуть надійти не стільки на мою адресу, скільки на адресу всіх моїх співвітчизників, які опинилися по той бік лінії бойових дій.

Сьогодні ж, продовжуючи жити і працювати в соціо-культурному просторі західної України, я готова голосно заявити про те, що я луганчанка, щоб дати людям можливість особисто побачити проукраїнських луганчан, змусити навколишніх сумніватися у своїх усталених судженнях про жителів Донбасу, трохи струснути їх стереотипи.

Один з нещодавніх насторожуючих прикладів, з яким я зіткнулася, стався під час обговорення фільму "Звідки з'являється пил и куди зникають гроші» на Мандрівний фестивалі фільмів про права людини Docudays у Львові. Молода дівчина, по всій видимості місцева мешканка, прокоментувала фільм про виборчі технології і права виборців із загальним змістом про те, що львів'яни навчилися робити правильний вибір в силу свого розвитку, чого не скажеш про жителів сходу України.

Добре, що досвідчений модератор відразу зробила зворотний зв'язок і розповіла про власний досвід спілкування з жителями Луганської та Донецької областей, сказавши, що будь-яке узагальнення хибне, і не може відобразити всієї повноти картини. Також модератор зазначила, що особисто вона спілкувалася з дуже активними і цікавими хлопцями з Донбасу, що мають проукраїнські позиції. Попри те, думка про неправильно голосуючих жителів сходу вже не вперше зустрічається мені в громадських обговореннях.

Мій досвід показує, що більшість українських виборців, незалежно від прописки, згодом розчаровуються у своєму політичному виборі. Наші політики, у тому числі й так звані "прозахідні", не вміють доводити справою свої передвиборчі гасла. Найсвіжіша ситуація, яка дає тому явне підтвердження - захист президентом генпрокурора Шокіна, який саботує реформу прокуратури і перешкоджає отриманню Україною безвізового режиму з Євросоюзом.

За чотири роки життя у Львові я зустріла велику кількість цікавих і порядних людей, з якими у мене склалися теплі, дружні стосунки. Львів, на мою думку, прекрасне місто, яке дає простір для розвитку і творчості. Але, на жаль, перебуваючи постійно в агресивному медіа-середовищі і втративши близьких у збройному конфлікті на Донбасі, жителі західної України починають негативно ставитися до людей зі сходу. І це ще більше підсилює агресію між людьми, загострює конфлікт, допомагаючи Росії в її "гібридній війні" проти України.

Існує одна думка, висловлена, українським філософом, викладачем Києво-Могилянської академії, Михайлом Мінаковим, яка, на мою думку, дає напрям для вирішення цієї ситуації: "Ми повинні думати про людей, а не про території".

Донбас повернеться в Україну, людям сходу і заходу країни доведеться спілкуватися і якось відновлювати соціальні зв'язки. А йдучи на поводу негативних стереотипів, заганяючи себе в лещата ненависті і відчуження, соціальні контакти не відновити. Українська земля Донбасу, захист і звільнення якої дістається важкою ціною, буде і надалі залишатися відірваною і не зрозумілою.

Що б я порадила в цих обставинах собі і людям, з якими я стикаюся / взаємодію / спілкуюся / дружу у Львові?
  • Дивіться глибше, аналізуйте, концентруйтеся на позитивному; 
  • Не вірте пліткам, прислухайтеся до іншої точки зору, побачте патріотично налаштованих, інтелігентних жителів сходу України; 
  • Не узагальнюйте, адже будь-яке узагальнення помилково. Повірте, не всі луганчани і донеччани поділяють сепаратистські погляди (а ті, хто й позділяє - перебувають у полоні агресивної пропаганди);
  • Подумайте над тим, що не всім людям дано бути лідерами, волонтерами. Просто уявіть собі на хвилину, що хтось бачить себе тільки хорошим інженером, батьком, хорошим виконавцем, простим обивателем. Хіба такі люди, не є важливим компонентом нашого суспільства? Могло б суспільство існувати без обивателів-інженерів?
  • Користуйтеся шансом взнати більше луганчан і донеччан, якщо буде з'являтися така можливість. Ви можете бути дуже здивовані. Серед моїх приятелів-луганчан, є громадські працівники, письменники, програмісти та представники середнього бізнесу. Всі вони підтримують ідею Єдиної України;
  • Спробуйте поставити себе на місце людей з Донбасу. Уявіть собі на хвилину, що ви жили звичайним життям, не були надто активні, або пасивні, ростили дітей, ходили на вибори як усі, голосували теж як більшість, і внаслідок цього втратили будинок, рідних, роботу, повагу, доступ до могил батьків, засоби до існування. Побудьте трохи подумки в цьому стані, і подумайте, як би ви діяли? Що б ви говорили? І, можливо, десь наодинці з собою вам вдасться дати людям право на помилку. Ми всі помиляємося. І якщо ця помилка прямо не пов'язана з людськими життями, залиште за людиною право помилитися, відчути на собі наслідки і знайти можливість виправлення і не повторення цієї помилки.

Що б я порадила в цих обставинах собі і людям, з якими я стикаюся / взаємодію / спілкуюся / дружу в Луганську?
  • Батьківщину не вибирають, не продають і нею не міняються. Донбас-невід'ємна частина української держави. Так було, є і буде;
  • Не ототожнюйте державу Україна з політичними елітами, які представляють її в цьому історичному періоді її розвитку. Політики - це всього лише політики;
  • Пам'ятайте, репутація - це сукупність уявлень про вас, які дуже важко формуються, але так легко втрачаються, і так складно відновлюються;
  • Завжди є можливість все виправити і повернутися до своїх. Вас чекають в Україні.

У мене все. Дякую тим, хто дочитав до кінця. Як і багато моїх земляків-луганчан, я трохи психологічно травмована тим, що відбувається, і не готова відповісти за всі провини, які були скоєні моїми співвітчизниками. Але я дуже сподіваюся бути почутою. Повертати треба не землю, повертати треба людей.

Наталія Датченко

Немає коментарів:

Дописати коментар